Пан’європейський телеміст Impact Force зафіксував несподіваний висновок: євроінтеграція українських МСП – це вже не односторонній рух. Українські підприємці приносять у Європу стійкість і швидкість, яких бракує самому ЄС. Головний виклик – не доступ до ринку, а відсутність зв’язків між бізнесом, державою та європейськими інструментами підтримки.

Українська громадська організація Impact Force разом з європейським об’єднанням SME Connect провели пан’європейський телеміст «Об’єднуючи екосистеми: розвиток інтеграції українських МСП до європейської економіки». Дискусія зібрала представників українського уряду, Київської міської державної адміністрації, міжнародних фінансових інституцій, європейських бізнес-асоціацій та дослідницьких центрів. Результатом стала не лише фіксація бар’єрів, а й формування спільного порядку денного – на рівні політик, фінансових інструментів та міської інфраструктури.

Сектор МСП сьогодні є фактичним фундаментом національної стійкості: 99,98% усіх підприємств України належать саме до цього сегменту, вони забезпечують близько 74% зайнятості та понад 60% доданої вартості. Понад 63% українського експорту вже спрямовано до країн ЄС – але частка МСП у цих операціях становить лише 25–30%. Саме цей розрив учасники телемосту визначили як головне вікно можливостей.

Стратегічна рамка: МСП як головний бенефіціар євроінтеграції

Позицію українського уряду окреслив Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Тарас Качка: «Головним бенефіціаром інтеграції з Європейським Союзом є малі та середні підприємства. Саме МСП – це основа, найбільш енергійна та динамічна частина української економіки і суспільства, що інтегрується до ЄС». Таке бачення визначає підхід до формування політики євроінтеграції у сфері бізнесу: малі та середні підприємства розглядаються не як отримувачі підтримки, а як повноцінні суб’єкти трансформації.

Стійкість як український експорт

Розвиваючи цю ідею, модераторка української частини телемосту та співзасновниця Impact Force Ольга Дьякова окреслила ключову тезу дискусії: для українського бізнесу євроінтеграція вже стала щоденною практикою, однак виклик – перейти від стратегії виживання до системного зростання.

«Малий та середній бізнес – це фактично економічне ядро країни. Попри цю силу та адаптивність, українському бізнесу часто бракує не ідей і не амбіції, а інфраструктури для масштабування. Є підтримка, програми, міжнародні партнери. Є попит на українську стійкість і підприємницьку енергію, але дуже часто бракує головного – системності в підтримці МСП на різних етапах», – зауважила Ольга Дьякова.

Модераторка європейської частини телемосту та  співзасновниця Impact Force Ніна Левчук підкреслила унікальність моменту: не лише Україна отримує від Європи доступ до ринків і правову рамку, а й сама Європа вчиться в українських підприємців життєстійкості та здатності працювати в надзвичайних умовах і демонструвати результат. Саме ця двостороння динаміка стала наскрізною темою дискусії.

Анатомія розриву: чотири типи бар’єрів

Учасники телемосту описали проблему не як відсутність ресурсів, а як розірваність між рівнями, на яких ці ресурси існують. Можна виокремити чотири типи бар’єрів, які утворюють цей розрив.

Перший – фінансовий. Довготривале фінансування для МСП залишається дефіцитним, попри мобілізовані мільярдні ресурси міжнародних партнерів. Провідний банкір програми фінансування та розвитку МСП ЄБРР в Україні Владислав Носик визнав: попри те, що банк спрямував значні обсяги на підтримку МСП, «багато МСП досі стикаються з проблемою доступу до довготривалого фінансування». Членкиня правління Ощадбанку Наталія Буткова-Вітвіцька уточнила масштаб: банк став операційним хабом для 90% державних та міжнародних програм підтримки, працюючи через кредитні гарантії та страхування експортних контрактів. Отже фінансування для МСП існує, але бізнес часто не має інструментів і спроможності ним скористатися.

Другий – управлінський. Керуюча партнерка Київської школи державного управління імені Сергія Нижного Анна Міщенко описала його як перехід від реактивного «гасіння пожеж» до довгострокового стратегічного планування та впровадження ESG-стандартів. Це не технічний виклик – це зміна управлінської культури, яка є умовою відповідності європейським очікуванням щодо прозорості, сталості та передбачуваності. 

Третій – інструментальний. Програми підтримки існують, але фрагментовані. Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Тарас Качка наголосив, що саме МСП – головна цільова група державних програм, пов’язаних зі зближенням з ЄС. Радниця міністра економіки Катерина Співакова додала, що роль держави зміщується від регулятора до фасилітатора – її завдання готувати бізнес до європейських правил ще до формального вступу. «Ми рухаємося від набору програм до створення цілісної екосистеми підтримки підприємництва. Євроінтеграція МСП – це не лише про доступ до ресурсів, а про зміну моделі ведення бізнесу. І наша роль – створити умови, в яких цей перехід стане можливим для максимальної кількості підприємців», – зазначила Катерина Співакова. Начальник відділу інноваційного розвитку та доступу до фінансів в Офісі з розвитку підприємництва та експорту Володимир Перун зазначив, що Дія.Бізнес як екосистема підтримки підприємців значно спрощує старт, а для виходу на міжнародні ринки особливо цінною є навігаційна підтримка, яка допомагає бізнесу краще орієнтуватися у можливостях і вибудовувати траєкторію зростання.

Четвертий – політико-регуляторний. Директорка європейської мережі SME Connect у Брюсселі Лілія Гайтс вказала на структурний виклик, який існує всередині самого ЄС: «Європейські політики дуже часто розробляються з думкою про ідеальний сценарій, але здебільшого МСП працюють не в таких умовах – і в результаті розрив між політиками та дійсністю збільшується». Українські МСП, таким чином, стикаються з подвійним розривом – всередині країни і всередині ЄС.

Що працює: екосистеми замість окремих інструментів

Висновок телемосту полягає у зміні підходу до проблеми. Замість нарощування окремих програм – побудова екосистем, у яких програми з’єднані між собою, а бізнес має доступ до послідовного набору інструментів на різних стадіях зростання.

Директорка з досліджень Шведського форуму підприємництва Йоганна Палмберг описала цю логіку як інфраструктурну: інтеграція потребує не разового доступу до ресурсів, а побудови екосистем та довгострокових партнерств, у яких більші підприємства «приводять за собою» менших, а правова передбачуваність знижує ризики виходу на нові ринки.

Голова данських підприємців та представник SME Europe Пітер Йоакім Кофлер запропонував розглядати самі МСП як інфраструктурний інструмент – дипломатичний коридор, через який бізнес формує порядок денний для політиків.

«Європі потрібне відчуття нагальності, яке ви зараз відчуваєте. Ми намагаємось доносити до осіб, які відповідають за формування політики, що треба рухатись дуже швидко – бо Європа рухається занадто повільно», – наголосив Кофлер. За його логікою, український бізнес стає не реципієнтом європейської інтеграції, а її каталізатором.

Міська екосистема як одиниця інтеграції 

Приклад того, як екосистемний підхід працює на рівні конкретної території, представив перший заступник директора Департаменту економіки та інвестицій КМДА Вячеслав Панченко. Його ключова теза – у зміні одиниці конкуренції: «На глобальному ринку Київ конкурує не з Варшавою, а Київська агломерація – з Варшавською». Для бізнесу це означає єдиний ринок праці, спеціалізацію ролей між ядром і периферією та готові ланцюги доданої вартості – фермер з області постачає продукцію київському виробнику, який експортує її до ЄС. Саме масштаб агломерації відкриває доступ до великих європейських інструментів на кшталт Interreg та Horizon Europe, які недоступні окремим малим містам.

Київ тут не виняток, а варіація логіки, яку можна побачити у Гамбурзі, Брюсселі чи скандинавських столицях: міста стають точкою, де макрорамка євроінтеграції перетворюється на щоденну операційну реальність для бізнесу. Саме на цьому рівні розрив між стратегією та інструментами може бути закритий швидше за все.

Новий зсув: від економічної інтеграції до інтеграції сенсів

Найбільш неочікувану тезу телемосту сформулював Джонатан Робінсон, співкерівник глобальної ініціативи The Possible. На його спостереження, український бізнес уже перетнув межу, до якої решта світу тільки наближається: «У прийдешні роки всі МСП мають перетворюватись на соціальні підприємства – і в Україні ви вже насправді цього спромоглися досягнути. Ви просуваєте новий формат ведення бізнесу, де в центрі – мета, і ви показуєте, що це можливо». У такій логіці українські МСП стають не лише об’єктом інтеграції, а й постачальником досвіду для європейського ринку, де перехід до impact-орієнтованої економіки є стратегічним напрямком ЄС на наступне десятиліття.

Екосистемна логіка в дії 

Висновки телемосту виходять за межі аналітики і окреслюють принцип дії: євроінтеграція МСП – це не сукупність програм, а інфраструктура зв’язків між бізнесом, державою, містами, фінансовими інституціями та європейськими мережами. Вона будується не політичними деклараціями, а робочими з’єднаннями: між муніципальною програмою та національною, між українським експортером і європейським інвестором, між соціальним підприємцем і донором, який фінансує результат, а не активність.Саме на рівні цих з’єднань – а не окремих інструментів – вирішується питання масштабування українського бізнесу на європейські ринки.

У цьому процесі громадський сектор відіграє окрему роль – не як виконавець програм, а як середовище, що з’єднує різні рівні системи, артикулює запит бізнесу і переводить його у мову політик, інструментів та партнерств. Impact Force виступає одним із таких провідників, працюючи на перетині держави, підприємницького середовища та міжнародних партнерів.

Фактично йдеться про роботу з головним розривом, зафіксованим у дискусії, – відсутністю зв’язків між вже існуючими можливостями. Саме через з’єднання цих елементів – від локальних ініціатив до європейських інструментів – формується середовище, в якому євроінтеграція стає не зовнішнім процесом, а щоденною практикою для МСП.

Телеміст став точкою, де цей підхід був синхронізований між українськими та європейськими учасниками. Наступний етап – перевести зафіксовані інсайти у спільні дії, що поєднують наявні інструменти у більш цілісну систему підтримки підприємництва.

Саме через побудову таких зв’язків український бізнес і змінює карту ЄС – не односторонньо інтегруючись у неї, а переформатовуючи її у двосторонньому русі.